Емоційний інтелект — це здатність людини розуміти власні емоції, помічати емоційні стани інших людей, керувати реакціями та використовувати емоційну інформацію для ухвалення рішень. Людина з розвиненим емоційним інтелектом (EQ) розуміє, що саме відбувається з її емоціями, чому виникла саме така чи інша реакція та як діяти далі без шкоди для себе та оточення. 

У повсякденному житті емоційний інтелект проявляється у здатності не зриватися під тиском, чути співрозмовника, визнавати помилки, говорити про потреби, не ігнорувати конфлікти.

Як розвинути всі ці навички у себе та де їх застосовувати у буденному житті, дізнався УНН. 

Емоційний інтелект: що про нього варто знати  

Емоційний інтелект —  сукупність здібностей, пов’язаних із розпізнаванням, розумінням, вираженням і регуляцією емоцій. Він допомагає людині краще орієнтуватися у власному стані, адекватніше реагувати на поведінку інших людей і ухвалювати рішення з урахуванням не лише фактів, а й емоційного контексту.

Важливо розрізняти емоційний інтелект та емоційність. Людина може яскраво переживати події, але погано розуміти, що саме з нею відбувається. І навпаки, зовні стримана людина може добре усвідомлювати свої емоції та вміти ними керувати. Тому EQ — це якість роботи з почуттями, а не просто сильні емоції. 

Щоб розвинути EQ, не потрібно навмисно придушувати у собі негативні емоції — злість, страх, сором чи сум, як це подекуди радять псевдонаукові публікації. 

Психологи-практики пояснюють: емоції самі по собі не “погані” і не “хороші”. Вони виконують сигнальну функцію та допомагають людині назвати свої потреби, побачити загрози, зрозуміти межі, відчути втому, пережити втрату, виявити зацікавлення або напруження. Проблеми виникають тоді, коли людина не помічає цих сигналів, неправильно їх трактує або реагує на них автоматично.

Як оцінюють емоційний інтелект у психології 

У психології емоційний інтелект вже став предметом наукових досліджень. Однак навколо нього ще досі не вщухають дискусії. Частина фахівців розглядає EQ як набір здібностей, пов’язаних з обробкою емоційної інформації. Інші розуміють як поєднання рис особистості, соціальних навичок, мотивації та поведінкових компетенцій.

Саме тому оцінка EQ дуже залежить від моделі, яку використовують дослідники або практики. 

Зараз існують тести здібностей, де людина виконує завдання на розпізнавання емоцій, розуміння емоційних ситуацій або вибір способу реагування. Є також опитувальники самооцінки, де людина відповідає, наскільки їй властиві певні реакції чи навички. 

Окремо застосовують “методи 360 градусів”, коли оцінку емоційному інтелекту дають колеги, керівники, підлеглі або інші люди з професійного середовища людини.

Проте варто звернути увагу на те, що не всі популярні EQ-тести дійсно оцінюють здатність розрізняти свої та чужі емоції з наукового погляду. Частина з них націлена на вимір самооцінки, соціальної бажаності або загальної комунікабельності. Тому результати таких тестів не варто сприймати як остаточну характеристику EQ людини. Для професійного оцінювання важливо використовувати перевірені інструменти та інтерпретувати їх у контексті. І цим можуть займатися лише ліцензовані фахівці з досвідом практичної роботи з клієнтами.  

З чого складається емоційний інтелект (EQ)

Найчастіше до складників емоційного інтелекту психологи відносять:

• самосвідомість; 
• саморегуляцію; 
• емпатію; 
• соціальні навички; 
• здатність використовувати емоції у повсякденній діяльності. 

Самосвідомість — це вміння помічати власні емоції, називати їх і розуміти, як вони впливають на думки, поведінку та рішення. Людина з розвиненою самосвідомістю може відрізнити втому від байдужості, тривогу від небезпеки, злість від образи, а сором — від провини.

Саморегуляція означає здатність керувати імпульсами та обирати реакцію. Це не означає завжди мовчати або терпіти. Навпаки, іноді саморегуляція полягає в тому, щоб вчасно сказати “ні”, вийти з токсичної дискусії або перенести важливу розмову на момент, коли емоційна напруга стане слабшою.

Емпатія означає здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Вона не дорівнює згоді з усім, що говорить співрозмовник. Можна розуміти чужий біль, страх або роздратування, але водночас зберігати власну позицію і межі.

Соціальні навички включають уміння домовлятися, слухати, давати зворотний зв’язок, вирішувати конфлікти, підтримувати контакт і будувати довіру. У професійному середовищі ці навички напряму впливають на командну роботу, лідерство, комунікацію з клієнтами та здатність витримувати складні ситуації.

Структура емоційного інтелекту і його рівні

Структуру емоційного інтелекту можна описати як послідовність кількох рівнів. 

Перший рівень — розпізнавання емоцій. Людина помічає зміни у тілі, настрої, міміці, інтонації та поведінці. Наприклад, вона може зрозуміти, що напруга в плечах, різкість у голосі та бажання негайно відповісти пов’язані зі злістю.

Другий рівень — називання емоцій. Чим точніше людина може визначити свій стан, тим легше їй з ним працювати. 

Третій рівень — розуміння причин і наслідків емоцій. На цьому етапі людина аналізує, що саме запустило реакцію, які думки її посилили, до яких дій вона може підштовхнути та чи відповідає така реакція реальній ситуації.

Четвертий рівень — регуляція. Людина обирає конкретну реакцію на ту чи іншу свою емоцію: зробити паузу, поставити уточнювальне запитання, висловити межі, перемикнути увагу, звернутися по підтримку, змінити інтерпретацію події або відкласти рішення.

П’ятий рівень — інтеграція емоцій у поведінку та рішення. На цьому рівні емоції стають джерелом інформації, яке людина враховує разом із фактами, цінностями, досвідом і реальними обставинами, щоб зробити висновки.

Які моделі емоційного інтелекту існують та що про них треба знати 

У науковій та практичній літературі найчастіше розглядають кілька моделей емоційного інтелекту.

Модель здібностей Джона Меєра, Пітера Саловея і Девіда Карузо описує емоційний інтелект як здатність працювати з емоційною інформацією. У ній виділяють чотири основні напрями: 

• сприйняття емоцій; 
• використання емоцій для мислення; 
• розуміння емоцій і управління емоціями. 

Цей підхід найближчий до традиції вимірювання інтелекту через виконання завдань.

Змішані моделі, зокрема популяризовані Деніелом Гоулманом, поєднують емоційні здібності, особистісні якості та соціальні компетенції. У такому підході велика увага приділяється самосвідомості, самоконтролю, мотивації, емпатії та навичкам взаємодії. Цю модель часто використовують в організаційному середовищі, навчанні лідерів і розвитку команд.

Модель рис розглядає емоційний інтелект як сукупність самосприйняття, емоційних установок і типових поведінкових реакцій. Її частіше оцінюють через опитувальники самооцінки. Такий підхід може бути корисним для розуміння того, як людина сама бачить свою емоційну сферу. Проте він має обмеження, бо самооцінка не завжди збігається з реальною поведінкою.

Ознаки високого емоційного інтелекту в людини 

Людина з високим емоційним інтелектом зазвичай краще розуміє власні реакції. Вона може сказати, що саме відчуває, чому це виникло і як це впливає на її поведінку. Такі люди значно рідше за інших діють лише під впливом першого імпульсу.

Ще одна ознака — здатність визнавати помилки без руйнування самооцінки. Така людина може прийняти зворотний зв’язок, відокремити критику дії від оцінки особистості та зробити висновки. Це особливо важливо у професійному середовищі, де захисна реакція часто блокує подальший фаховий розвиток та самовдосконалення. 

Високий емоційний інтелект також проявляється у вмінні слухати. Ідеться про реальну увагу до змісту, інтонацій, контексту і потреб співрозмовника. Людина з високим EQ ставить уточнювальні запитання, не поспішає з висновками й не зводить спілкування зі співрозмовником лише до власного досвіду.

До ознак розвиненого EQ також належать: 

• здатність до емпатії; 
• гнучкість у конфліктах; 
• уміння витримувати невизначеність; 
• розуміння власних меж; 
• відповідальність за слова і дії; 
• також здатність відновлюватися після стресу.

Чи можна розвинути емоційний інтелект самостійно

Емоційний інтелект можна розвивати, хоча психологи-практики та психотерапевти застерігають: швидких і універсальних методів для цього не існує. Адже EQ за своєю природою не звичайна навичка, яку можна сформувати за кілька тренінгів. Розвиток цього виду розуму потребує регулярної практики, самоспостереження, зворотного зв’язку і готовності змінювати звичні реакції.

На емоційний інтелект впливають багато факторів. Серед них: 

• темперамент; 
• досвід дитинства; 
• сімейні моделі спілкування; 
• культура; 
• рівень стресу; 
• психічне здоров’я; 
• соціальне середовище. 

Якщо людина зростала в умовах, де емоції знецінювалися, висміювалися або каралися, їй складніше розпізнавати та безпечно проявляти почуття. У такій ситуації робота над власним EQ потребуватиме більше часу і, в окремих випадках, роботи з психологом або психотерапевтом.

Варто також взяти до уваги, що розвиток емоційного інтелекту не вилікує від психічних розладів, не скасує вплив травматичного досвіду і не стане гарантією професійного та особистого успіху. Але саме робота над ним може допомогти людині краще розуміти себе, будувати здоровіші стосунки, знижувати кількість імпульсивних реакцій і конструктивніше діяти у складних ситуаціях.

Прості поради, як розвивати емоційний інтелект у повсякденному житті

Перший крок — навчитися помічати емоції. Для цього можна кілька разів на день запитувати себе: 

• що я зараз відчуваю? 
• де це проявляється в тілі? 
• що могло це викликати? 
• чого я зараз потребую. 

Така практика займає мало часу, але одночасно формує основу самосвідомості. А для того, щоб з часом повертатися до власних інсайтів, спостереження за своїми емоціями можна нотувати на папері. 

Другий крок — розширювати словник емоцій. Багато людей описують десятки різних станів словами “нормально” чи “погано”. Але на практиці між роздратуванням, образою, тривогою, соромом, втомою, розчаруванням і страхом є велика різниця. Тому, чим точніше людина зможе назвати ту чи іншу свою емоцію, тим простіше їй стане реагувати на неї.  

Третій крок — тренувати паузу між емоцією та реакцією. Найпростіший метод — кілька глибоких вдихів, коротка прогулянка, відкладена відповідь у листуванні або фраза: “Мені потрібно трохи часу, щоб відповісти коректно”. 

Четвертий крок — аналізувати конфлікти після їх завершення. Варто запитати себе: 

• що мене зачепило; 
• яку потребу я захищала або захищав; 
• де я перебільшив загрозу; 
• що можна було сказати інакше; 
• які межі потрібно було позначити чіткіше.

П’ятий крок — розвивати активне слухання. Для цього важливо не перебивати, не готувати відповідь ще до завершення фрази, уточнювати зміст і перевіряти розуміння. 

Методи розвитку емоційного інтелекту

Один із найпростіших методів — щоденник емоцій. У ньому можна фіксувати ситуацію, емоцію, інтенсивність, думки, тілесні реакції, поведінку і можливу альтернативну реакцію. Такий формат допомагає побачити подразники, що повторюються, та типові сценарії реакцій на них.

Корисною також може стати практика когнітивної переоцінки. Вона полягає в тому, щоб перевіряти автоматичні думки. Наприклад, замість переконання “Мене не поважають” варто запитати самого себе: “Які факти це підтверджують? Чи є інше пояснення? Що я можу уточнити, перш ніж робити висновок?”. 

Ще один дієвий метод — тренування емоційної регуляції через тіло. Сон, харчування, фізична активність, дихальні вправи, зниження перевантаження і відновлення після стресу прямо впливають на здатність людини керувати реакціями. Неможливо стабільно демонструвати високий емоційний інтелект у стані хронічного виснаження.

Розвитку емпатії допомагають і вправи на зміну перспективи. Можна спробувати описати ситуацію очима іншої людини: що вона могла відчувати, чого боялася, яку потребу намагалася захистити. Важливо не плутати це з виправданням неприйнятної поведінки. Розуміння мотивів не означає відмову від меж.

У професійному середовищі ефективними можуть бути супервізії, групові обговорення складних комунікацій, рольові вправи, тренінги з ненасильницької комунікації, навчання зворотному зв’язку та робота з конфліктами. Для психологів розвиток емоційного інтелекту також пов’язаний із професійною рефлексією, етикою, самоспостереженням і профілактикою вигорання.

Нагадаємо, у травні 2025 року “5 канал” опублікував розслідування про 120 тисяч неякісних мінометних мін українського виробництва, які фактично ставили під загрозу життя українських військових. Виробником бракованих боєприпасів був “Павлоградський хімічний завод”, а постачальником неякісних деталей до них – ПП “ВЕСТХІМ”, що належить соратнику Медведчука Богдану Пукішу. 

Менш ніж за місяць до виходу розслідування, у квітні 2025-го, Служба безпеки України затримала двох керівників ПХЗ та двох чиновників Міноборони, їх узяли під варту. Але слідство досі не приділило уваги ПП “ВЕСТХІМ” (ЄДРПОУ 19394119),  яке постачало браковані деталі до снарядів. 

Це – компанія Богдана Пукіша, якого вважають наближеною особою до кума путіна Віктора Медведчука та його партнера Петра Белза. У 2012 році Пукіш координував проросійський рух “Український вибір” на Івано-Франківщині, засновником і головою якого був Медведчук. Зараз бізнесмен, звісно ж, заперечує будь-які звʼязки з кумом путіна і його оточенням. 

Згодом стало відомо, що Богдан Пукіш не просто постачав на ПХЗ браковані деталі, а ще й наживався на завищених цінах на неякісну продукцію, що також залишилося поза увагою правоохоронців. 

Наразі Пукіш активно намагається відбілити свою репутацію. Деякі матеріали про звʼязки бізнесмена з Медведчуком і його оточенням були видалені з мережі. Окрім того, Богдан Пукіш домігся і видалення розслідування “5 каналу” про причетність його ПП “ВЕСТХІМ” до постачання неякісних деталей до мін – нині це відео недоступне.

Але справа починає набирати нових обертів, і тепер може стати питанням національної безпеки, а не окремим випадком зловживань. Громадська організація “Нон-Стоп Україна” звернулася до правоохоронців і органів державної влади з заявою, що Богдан Пукіш, залучивши низку підконтрольних фізичних та юридичних осіб, зокрема, своє ПП “ВЕСТХІМ” і “Павлоградський хімічний завод”, створив організовану злочинну групу, яка діє з метою систематичного привласнення та розтрати бюджетних коштів, одержання неправомірної вигоди і постачання на потреби ЗСУ товарів оборонного призначення неналежної якості. 

За даними правозахисників, ОЗУ Пукіша роками “кришувалося” високопосадовцями різних рівнів: “учасники організованої злочинної групи перебувають у злочинній змові та систематично надають неправомірну вигоду представникам державних, контролюючих, правоохоронних органів, з метою приховування власної злочинної діяльності”. Саме тому щодо вказаних підприємств досі не проводяться необхідні перевірки, не здійснюються контролюючі заходи та не розслідуються кримінальні правопорушення, а винні особи не притягаються до кримінальної відповідальності та продовжують уникати покарання. 

Правозахисники ГО виявили, що у 2022-2025 роках через підконтрольну Пукішу фірму на “Павлоградський хімічний завод” здійснювалося постачання металевих корпусів, кришок, кюветів та гільз для виготовлення мінометних боєприпасів за завищеними цінами. За 2022-2025 роки “ПХЗ” переплатив підприємству Пукіша понад 43,7 млн грн за окремими позиціями. При цьому, як вже відомо, частина поставлених фірмою Богдана Пукіша товарів була виготовлена з дешевої сировини та не відповідала вимогам технічної документації і державних стандартів, що й призвело до виготовлення мінометних мін з виробничими дефектами. 

Таким чином, Пукіш створив механізм фіктивного ціноутворення, спрямований на штучне збільшення собівартості деяких компонентів, поставлених на “ПХЗ” для виготовлення мінометних боєприпасів. 

“Отримані кошти розподілялися між учасниками схеми та легалізувалися через пов’язані структури. Пукіш координував роботу постачальників, контролював укладення договорів і мав безпосередній вплив на посадових осіб ДП “НВО “ПХЗ”, яке виступало основним замовником товарів оборонного призначення”, – йдеться у заяві. 

“Павлоградський хімічний завод” використовувався як інструмент легалізації витрат і подальшої розтрати бюджетних коштів через підписання завідомо необґрунтованих рахунків та перерахування коштів за товари, що не відповідали технічним вимогам. Відтак, через “ПХЗ” забезпечувалося приймання товарів неналежної якості без належної перевірки, що створювало умови для приховування фактичного браку та виправдання завищених сум у бухгалтерських і податкових документах. А ПП “ВЕСТХІМ”, що належить Пукішу, виконувало роль посередника між виробником і державним замовником, оформлюючи фіктивні договори та акти виконаних робіт із завищеною вартістю продукції. Така схема дозволила підприємству Богдана Пукіша безпідставно отримати десятки мільйонів гривень бюджетних коштів, прикриваючись виконанням оборонних замовлень у період воєнного стану.

Ба більше – ПП “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ” ухилялися від сплати податків і займалися легалізацією грошових коштів. Правозахисники наголошують, що керівництво і менеджмент низки банків, у яких підприємства мають відкриті рахунки, перебуває у злочинній змові з керівництвом ПП “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ”, та сприяє “проведенню сумнівних і незаконних банківських операцій, направлених на виведення, легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, виведення готівки на підконтрольні фіктивні юридичні особи і ФОП”.

Також громадська організація виявила, що ОЗУ Пукіша має вплив на представників ТЦК та СП, завдяки чому учасники всіх злочинних схем можуть “законно” ухилятися від мобілізації. Працівники ПП “ВЕСТХІМ” Пукіша та “Павлоградського хімічного заводу” отримують бронювання, а ще на вказаних підприємствах є “послуга” оформлення фіктивного працевлаштування – це дозволяє “ухилянтам” безпідставно отримувати бронь, бо за документами вони нібито працевлаштовані на ПП “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ”. 

“Вказані злочинні дії неможливі без протиправної бездіяльності з боку контролюючих органів… Виходячи з цього, доходимо висновку, що свою протиправну діяльність Пукіш Богдан Степанович здійснює з відома контролюючих та правоохоронних органів, які за нереагування на порушення законодавства та невжиття заходів з притягнення до відповідної юридичної відповідальності систематично отримують неправомірну вигоду”, – йдеться у заяві ГО “Нон-Стоп Україна”. 

Громадська організація у своєму зверненні до правоохоронців і органів державної влади вимагає провести повну і незалежну перевірку за даними фактами.

Нагадаємо, у травні 2025 року “5 канал” опублікував розслідування про 120 тисяч неякісних мінометних мін українського виробництва, які фактично ставили під загрозу життя українських військових. Виробником бракованих боєприпасів був “Павлоградський хімічний завод”, а постачальником неякісних деталей до них – ПП “ВЕСТХІМ”, що належить соратнику Медведчука Богдану Пукішу. 

Менш ніж за місяць до виходу розслідування, у квітні 2025-го, Служба безпеки України затримала двох керівників ПХЗ та двох чиновників Міноборони, їх узяли під варту. Але слідство досі не приділило уваги ПП “ВЕСТХІМ” (ЄДРПОУ 19394119),  яке постачало браковані деталі до снарядів. 

Це – компанія Богдана Пукіша, якого вважають наближеною особою до кума путіна Віктора Медведчука та його партнера Петра Белза. У 2012 році Пукіш координував проросійський рух “Український вибір” на Івано-Франківщині, засновником і головою якого був Медведчук. Зараз бізнесмен, звісно ж, заперечує будь-які звʼязки з кумом путіна і його оточенням. 

Згодом стало відомо, що Богдан Пукіш не просто постачав на ПХЗ браковані деталі, а ще й наживався на завищених цінах на неякісну продукцію, що також залишилося поза увагою правоохоронців. 

Наразі Пукіш активно намагається відбілити свою репутацію. Деякі матеріали про звʼязки бізнесмена з Медведчуком і його оточенням були видалені з мережі. Окрім того, Богдан Пукіш домігся і видалення розслідування “5 каналу” про причетність його ПП “ВЕСТХІМ” до постачання неякісних деталей до мін – нині це відео недоступне.

Але справа починає набирати нових обертів, і тепер може стати питанням національної безпеки, а не окремим випадком зловживань. Громадська організація “Нон-Стоп Україна” звернулася до правоохоронців і органів державної влади з заявою, що Богдан Пукіш, залучивши низку підконтрольних фізичних та юридичних осіб, зокрема, своє ПП “ВЕСТХІМ” і “Павлоградський хімічний завод”, створив організовану злочинну групу, яка діє з метою систематичного привласнення та розтрати бюджетних коштів, одержання неправомірної вигоди і постачання на потреби ЗСУ товарів оборонного призначення неналежної якості. 

За даними правозахисників, ОЗУ Пукіша роками “кришувалося” високопосадовцями різних рівнів: “учасники організованої злочинної групи перебувають у злочинній змові та систематично надають неправомірну вигоду представникам державних, контролюючих, правоохоронних органів, з метою приховування власної злочинної діяльності”. Саме тому щодо вказаних підприємств досі не проводяться необхідні перевірки, не здійснюються контролюючі заходи та не розслідуються кримінальні правопорушення, а винні особи не притягаються до кримінальної відповідальності та продовжують уникати покарання. 

Правозахисники ГО виявили, що у 2022-2025 роках через підконтрольну Пукішу фірму на “Павлоградський хімічний завод” здійснювалося постачання металевих корпусів, кришок, кюветів та гільз для виготовлення мінометних боєприпасів за завищеними цінами. За 2022-2025 роки “ПХЗ” переплатив підприємству Пукіша понад 43,7 млн грн за окремими позиціями. При цьому, як вже відомо, частина поставлених фірмою Богдана Пукіша товарів була виготовлена з дешевої сировини та не відповідала вимогам технічної документації і державних стандартів, що й призвело до виготовлення мінометних мін з виробничими дефектами. 

Таким чином, Пукіш створив механізм фіктивного ціноутворення, спрямований на штучне збільшення собівартості деяких компонентів, поставлених на “ПХЗ” для виготовлення мінометних боєприпасів. 

“Отримані кошти розподілялися між учасниками схеми та легалізувалися через пов’язані структури. Пукіш координував роботу постачальників, контролював укладення договорів і мав безпосередній вплив на посадових осіб ДП “НВО “ПХЗ”, яке виступало основним замовником товарів оборонного призначення”, – йдеться у заяві. 

“Павлоградський хімічний завод” використовувався як інструмент легалізації витрат і подальшої розтрати бюджетних коштів через підписання завідомо необґрунтованих рахунків та перерахування коштів за товари, що не відповідали технічним вимогам. Відтак, через “ПХЗ” забезпечувалося приймання товарів неналежної якості без належної перевірки, що створювало умови для приховування фактичного браку та виправдання завищених сум у бухгалтерських і податкових документах. А ПП “ВЕСТХІМ”, що належить Пукішу, виконувало роль посередника між виробником і державним замовником, оформлюючи фіктивні договори та акти виконаних робіт із завищеною вартістю продукції. Така схема дозволила підприємству Богдана Пукіша безпідставно отримати десятки мільйонів гривень бюджетних коштів, прикриваючись виконанням оборонних замовлень у період воєнного стану.

Ба більше – ПП “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ” ухилялися від сплати податків і займалися легалізацією грошових коштів. Правозахисники наголошують, що керівництво і менеджмент низки банків, у яких підприємства мають відкриті рахунки, перебуває у злочинній змові з керівництвом ПП “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ”, та сприяє “проведенню сумнівних і незаконних банківських операцій, направлених на виведення, легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, виведення готівки на підконтрольні фіктивні юридичні особи і ФОП”.

Також громадська організація виявила, що ОЗУ Пукіша має вплив на представників ТЦК та СП, завдяки чому учасники всіх злочинних схем можуть “законно” ухилятися від мобілізації. Працівники ПП “ВЕСТХІМ” Пукіша та “Павлоградського хімічного заводу” отримують бронювання, а ще на вказаних підприємствах є “послуга” оформлення фіктивного працевлаштування – це дозволяє “ухилянтам” безпідставно отримувати бронь, бо за документами вони нібито працевлаштовані на ПП “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ”. 

“Вказані злочинні дії неможливі без протиправної бездіяльності з боку контролюючих органів… Виходячи з цього, доходимо висновку, що свою протиправну діяльність Пукіш Богдан Степанович здійснює з відома контролюючих та правоохоронних органів, які за нереагування на порушення законодавства та невжиття заходів з притягнення до відповідної юридичної відповідальності систематично отримують неправомірну вигоду”, – йдеться у заяві ГО “Нон-Стоп Україна”. 

Громадська організація у своєму зверненні до правоохоронців і органів державної влади вимагає провести повну і незалежну перевірку за даними фактами.

Йдеться не лише про цінові коливання чи репутаційні втрати окремих гравців. Схоже, держава ризикує перекласти фінансові наслідки власних рішень на найбільшу енергогенеруючу компанію країни – Енергоатом. І це питання вже виходить за межі корпоративного балансу – воно стосується стійкості всієї енергосистеми.

Ручне регулювання як антикризовий інструмент

У січні регулятор підвищив граничні ціни (прайс-кепи) на ринку електроенергії. Формально – з благородною метою: стимулювати імпорт у період дефіциту потужностей, спричиненого обстрілами та руйнуванням енергетичної інфраструктури.

Логіка була простою: вищі цінові обмеження – більша економічна привабливість імпорту – швидше покриття дефіциту.

Однак ринок відреагував значно жорсткіше, ніж очікували автори рішення. 

З середини січня ціни на РДН різко зросли  на 45%, до більш як 10 000 за МВт. Баланс попиту і пропозиції порушився, а з ним  і фінансова стабільність частини учасників.

Це класичний приклад ситуації, коли адміністративний інструмент, застосований в умовах війни, дає побічні ефекти, які не були належно прораховані.

Касові розриви: проблема, яку не закладали в модель

Найвразливішою ланкою виявилися постачальники універсальних послуг (ПУПи), які забезпечують електроенергією населення.

Механіка їхньої роботи передбачає, що вони купують електроенергію за ринковими цінами, а компенсацію за виконання спеціальних обов’язків (ПСО) отримують із затримкою приблизно в місяць. У стабільній ціновій ситуації це керована модель. Але за умов різкого стрибка цін касові розриви почали обчислюватися мільярдами гривень. Загальний дефіцит обігових коштів ПУПів вже співставний з 20-25% відсотків вартості загальної послуги ПСО. Така ситуація не дозволяє ПУПам розраховуватись у повному обсязі за купування електроенергії, адже поточні платежі перевищують наявну ліквідність. І логічно, що вони почали шукати тимчасові фінансові «подушки» – у вигляді авансування або відтермінування платежів.

Питання в іншому: за чий рахунок?

Чому саме Енергоатом

Обговорювані рішення  фактично зводяться до того, щоб перекрити дефіцит ліквідності ПУПів за рахунок Енергоатома.

Логіка зрозуміла: компанія є найбільшим виробником електроенергії та ключовим донором механізму ПСО. Вона акумулює значні обсяги коштів. Отже, може «підставити плече».

Але ці кошти не є вільним ресурсом. Це фінансування ремонтних кампаній, програм безпеки, інвестицій у розвиток атомної генерації та зарплат понад 30-тисячного колективу. Атомна енергетика – капіталомістка галузь із довгим інвестиційним циклом, де будь-яке вимивання оборотних коштів створює відкладені ризики. 

Крім того, саме Енергоатом протягом останніх років фактично тримає на собі стабільність енергосистеми. В умовах війни атомна генерація,  забезпечує понад 60% виробництва електроенергії в умовах безпрецедентних викликів енергобезпеці.

І тут виникає ключове питання: чи коректно перекладати фінансові наслідки регуляторного рішення, що сягають від 10-и до 15-и мільярдів гривень, на компанію, яка тримає всю енергосистему? 

Системний ризик

Проблема не лише в конкретному кейсі. Ручне регулювання ринку створює небезпечний прецедент: держава ухвалює рішення в кризовому режимі, а фінансові наслідки компенсує за рахунок окремих гравців, передусім Енергоатома.

Підвищення цін на електроенергію в умовах дефіциту ліквідності може запустити ланцюгову реакцію неплатежів. Зростання ціни навіть на 1 грн за кВт·год при місячному споживанні ринку на рівні понад 10 млрд кВт·год означає додаткове фінансове навантаження у понад 10 млрд грн обігових коштів. Якщо ці кошти не підкріплені швидкими розрахунками, виникають касові розриви, відтермінування платежів і накопичення взаємної заборгованості.

Схожа ситуація вже була під час запуску нового ринку електроенергії у 2019–2020 роках. Тоді сукупні борги між учасниками сягнули понад 30–40 млрд грн. Значну частину дисбалансів держава вирішувала через механізми компенсацій і перерозподіл фінансового ресурсу державної генерації, насамперед Енергоатома.

У мирний час це було складно, але керовано. В умовах війни повторення боргової спіралі може мати значно серйозніші наслідки – від заморожування інвестицій у безпеку та ремонти енергоблоків до ризику дестабілізації розрахунків у всій енергосистемі. І це вже питання не ринкової кон’юнктури, а енергетичної безпеки держави.

Висновки

Січневе підвищення прайскепів було антикризовим рішенням із зрозумілою логікою, однак його побічні ефекти виявилися недооціненими. Касові розриви постачальників універсальних послуг стали наслідком структурної вразливості моделі ПСО в умовах різкої цінової турбулентності. Проте перекладання фінансового навантаження на Енергоатом не усуває джерела проблеми – воно лише перерозподіляє ризики всередині системи.

Атомна генерація впродовж війни продемонструвала стійкість, забезпечуючи базову стабільність енергосистеми. Саме цей сегмент сьогодні є фундаментом енергетичної безпеки країни. Тому будь-які рішення, що послаблюють його фінансову стійкість, мають оцінюватися не лише з точки зору поточної ліквідності ринку, а й у стратегічній перспективі.

Енергетична політика в кризових умовах потребує швидких рішень, але не менш важливою є їхня системність. Якщо держава використовує системоутворюючі компанії як інструмент компенсації регуляторних прорахунків, це підриває довіру до правил гри. Стійкість енергосистеми тримається не лише на технічних показниках, а й на передбачуваності політики та відповідальності за прийняті рішення.

Йдеться не лише про цінові коливання чи репутаційні втрати окремих гравців. Схоже, держава ризикує перекласти фінансові наслідки власних рішень на найбільшу енергогенеруючу компанію країни – Енергоатом. І це питання вже виходить за межі корпоративного балансу – воно стосується стійкості всієї енергосистеми.

Ручне регулювання як антикризовий інструмент

У січні регулятор підвищив граничні ціни (прайс-кепи) на ринку електроенергії. Формально – з благородною метою: стимулювати імпорт у період дефіциту потужностей, спричиненого обстрілами та руйнуванням енергетичної інфраструктури.

Логіка була простою: вищі цінові обмеження – більша економічна привабливість імпорту – швидше покриття дефіциту.

Однак ринок відреагував значно жорсткіше, ніж очікували автори рішення. 

З середини січня ціни на РДН різко зросли  на 45%, до більш як 10 000 за МВт. Баланс попиту і пропозиції порушився, а з ним  і фінансова стабільність частини учасників.

Це класичний приклад ситуації, коли адміністративний інструмент, застосований в умовах війни, дає побічні ефекти, які не були належно прораховані.

Касові розриви: проблема, яку не закладали в модель

Найвразливішою ланкою виявилися постачальники універсальних послуг (ПУПи), які забезпечують електроенергією населення.

Механіка їхньої роботи передбачає, що вони купують електроенергію за ринковими цінами, а компенсацію за виконання спеціальних обов’язків (ПСО) отримують із затримкою приблизно в місяць. У стабільній ціновій ситуації це керована модель. Але за умов різкого стрибка цін касові розриви почали обчислюватися мільярдами гривень. Загальний дефіцит обігових коштів ПУПів вже співставний з 20-25% відсотків вартості загальної послуги ПСО. Така ситуація не дозволяє ПУПам розраховуватись у повному обсязі за купування електроенергії, адже поточні платежі перевищують наявну ліквідність. І логічно, що вони почали шукати тимчасові фінансові «подушки» – у вигляді авансування або відтермінування платежів.

Питання в іншому: за чий рахунок?

Чому саме Енергоатом

Обговорювані рішення  фактично зводяться до того, щоб перекрити дефіцит ліквідності ПУПів за рахунок Енергоатома.

Логіка зрозуміла: компанія є найбільшим виробником електроенергії та ключовим донором механізму ПСО. Вона акумулює значні обсяги коштів. Отже, може «підставити плече».

Але ці кошти не є вільним ресурсом. Це фінансування ремонтних кампаній, програм безпеки, інвестицій у розвиток атомної генерації та зарплат понад 30-тисячного колективу. Атомна енергетика – капіталомістка галузь із довгим інвестиційним циклом, де будь-яке вимивання оборотних коштів створює відкладені ризики. 

Крім того, саме Енергоатом протягом останніх років фактично тримає на собі стабільність енергосистеми. В умовах війни атомна генерація,  забезпечує понад 60% виробництва електроенергії в умовах безпрецедентних викликів енергобезпеці.

І тут виникає ключове питання: чи коректно перекладати фінансові наслідки регуляторного рішення, що сягають від 10-и до 15-и мільярдів гривень, на компанію, яка тримає всю енергосистему? 

Системний ризик

Проблема не лише в конкретному кейсі. Ручне регулювання ринку створює небезпечний прецедент: держава ухвалює рішення в кризовому режимі, а фінансові наслідки компенсує за рахунок окремих гравців, передусім Енергоатома.

Підвищення цін на електроенергію в умовах дефіциту ліквідності може запустити ланцюгову реакцію неплатежів. Зростання ціни навіть на 1 грн за кВт·год при місячному споживанні ринку на рівні понад 10 млрд кВт·год означає додаткове фінансове навантаження у понад 10 млрд грн обігових коштів. Якщо ці кошти не підкріплені швидкими розрахунками, виникають касові розриви, відтермінування платежів і накопичення взаємної заборгованості.

Схожа ситуація вже була під час запуску нового ринку електроенергії у 2019–2020 роках. Тоді сукупні борги між учасниками сягнули понад 30–40 млрд грн. Значну частину дисбалансів держава вирішувала через механізми компенсацій і перерозподіл фінансового ресурсу державної генерації, насамперед Енергоатома.

У мирний час це було складно, але керовано. В умовах війни повторення боргової спіралі може мати значно серйозніші наслідки – від заморожування інвестицій у безпеку та ремонти енергоблоків до ризику дестабілізації розрахунків у всій енергосистемі. І це вже питання не ринкової кон’юнктури, а енергетичної безпеки держави.

Висновки

Січневе підвищення прайскепів було антикризовим рішенням із зрозумілою логікою, однак його побічні ефекти виявилися недооціненими. Касові розриви постачальників універсальних послуг стали наслідком структурної вразливості моделі ПСО в умовах різкої цінової турбулентності. Проте перекладання фінансового навантаження на Енергоатом не усуває джерела проблеми – воно лише перерозподіляє ризики всередині системи.

Атомна генерація впродовж війни продемонструвала стійкість, забезпечуючи базову стабільність енергосистеми. Саме цей сегмент сьогодні є фундаментом енергетичної безпеки країни. Тому будь-які рішення, що послаблюють його фінансову стійкість, мають оцінюватися не лише з точки зору поточної ліквідності ринку, а й у стратегічній перспективі.

Енергетична політика в кризових умовах потребує швидких рішень, але не менш важливою є їхня системність. Якщо держава використовує системоутворюючі компанії як інструмент компенсації регуляторних прорахунків, це підриває довіру до правил гри. Стійкість енергосистеми тримається не лише на технічних показниках, а й на передбачуваності політики та відповідальності за прийняті рішення.

Його спеціалізація виглядала максимально переконливою: шини у повному циклі, запчастини для вантажного транспорту, агротехніка, генератори – усе те, що в умовах воєнної економіки має стабільний попит і швидку оборотність. Саме на цьому ґрунті, за словами співрозмовників, і будувалася довіра. Підприємцям реального сектору пропонувалися складні, але на перший погляд логічні схеми «кругових» операцій: купівля, перепродаж, знову купівля – з прибутком, який виглядав скромним, але стабільним. Додатково демонструвалися приклади нібито успішних угод, виписки, платіжні документи, скриншоти з рахунків. Бізнес звикає вірити паперам, особливо коли вони оформлені професійно.

Насправді ж, за наданою інформацією, конструкція могла працювати інакше. Частина товару купувалася дорожче, ніж продавалася далі по ланцюгу, а різниця перекривалася за рахунок нових вливань. Гроші з обігового капіталу зникали, а дефіцит ліквідності маскувався черговими обіцянками й новими угодами. У результаті перед інвесторами та контрагентами утворився касовий розрив понад 1 мільйон доларів США, а загальна заборгованість перед різними платниками сягнула близько 50 мільйонів гривень.

Із цієї суми 18,5 мільйона гривень проходили через одного великого посередника, ще 9 мільйонів гривень – через другого, решта – через дрібніших проксі-контрагентів або напряму перед платниками. Паралельно, за словами потерпілих, наприкінці фінансового 2025 року перестали реєструватися податкові накладні, а обіцяний кеш не видавався. Саме тоді багато хто зрозумів: система, що виглядала як торговельна мережа, більше схожа на піраміду, яка трималася лише доти, доки надходили нові кошти.

Окремий шар цієї історії – фальсифікації документів. Ігор Шевгеньов підробляв квитанції реєстрації, платіжки, банківські виписки та скрини, які нібито підтверджували рух грошей і створювали відчуття, що все під контролем. Для підприємців, котрі працюють у високоризиковому середовищі, такі речі часто стають вирішальним аргументом. І саме тому подібні кейси особливо небезпечні: вони не просто забирають кошти окремих компаній, а підривають довіру в цілому сегменті ринку, зупиняють нові проєкти, змушують бізнес закриватися в собі й відмовлятися від співпраці.

Це вже не історія про одного гравця. Це історія про системну вразливість. Про те, як великі обороти не завжди означають прозорість. Про те, як роками можуть працювати складні фінансові конструкції, не викликаючи підозр у партнерів. Про те, що в країні, яка бореться за економічну стійкість, подібні схеми стають ударом не лише по приватних компаніях, а й по всій екосистемі — від аграріїв до логістів і постачальників енергетичного обладнання.

І тут неможливо оминути запитання, які виходять далеко за межі одного кейсу. Чому підприємці змушені перевіряти контрагентів власними силами, часто інтуїтивно, а не спираючись на ефективні публічні механізми контролю? Як структури з десятками мільйонів боргів можуть тривалий час залишатися в активному обороті? Хто і в який момент мав би бити на сполох, коли перестають реєструватися накладні, а платежі починають «зависати»? І скільки ще подібних схем можуть працювати в тіні просто зараз?

Окремої уваги заслуговує ще один момент, який активно обговорюють у бізнес-колах. У відкритих державних реєстрах фігурує компанія, пов’язана з головною особою цієї історії, — ТОВ «АКСА МАРКЕТ». За офіційними даними, її статутний капітал становить лише 10 000 гривень, при цьому в реєстрі відображено три виконавчі провадження, а також інформацію про анульоване свідоцтво платника ПДВ станом на початок 2026 року. Формально це виглядає як звичайний суб’єкт господарювання з видом діяльності в оптовій торгівлі автозапчастинами, однак контраст між задекларованими показниками і масштабами операцій, про які говорять учасники ринку, викликає закономірні запитання.

Саме такі диспропорції — мізерний статутний фонд, фінансові обтяження та водночас участь у великих товарних потоках — і стають тривожними сигналами для партнерів, які часто помічають проблему вже постфактум. У ситуації, коли через подібні структури можуть проходити десятки мільйонів гривень, прозорість власності, податкової дисципліни та фінансової звітності перестає бути формальністю і перетворюється на питання виживання для цілих ланцюгів постачання.

Ця історія знову повертає нас до головного: український бізнес змушений працювати в умовах підвищеного ризику, але це не означає, що такі ризики мають залишатися без публічної уваги. Коли компанії з мінімальним капіталом опиняються в центрі масштабних фінансових потоків, суспільство має право знати, як це відбувається, а держава — пояснювати, які запобіжники існують, щоб подібні ситуації не перетворювалися на чергові багатомільйонні втрати для підприємців.

Про це повідомляє 190.today.

Його разом із екснардепом Сергієм Пашинським підозрюють у заволодінні націоналізованими нафтопродуктами олігарха Сергія Курченка вартістю приблизно 817 млн грн.

З лютого 2024 року Тищенко сидів під домашнім арештом, але зараз запобіжний захід пом’якшили.

Що відомо про справу “нафтопродуктів Курченка” та хто такий Сергій Тищенко – детально розповідають журналісти антишахрайського проєкту “190”.

Знайомство з Пашинським і схема заволодіння нафтопродуктами

Сергій Тищенко і Сергій Пашинський знайомі з дитинства. Тищенко публічно визнавав, що вчився у школі, директором якої був батько Пашинського. Також він стверджував, що їх із політиком “пов’язувала лише взаємна повага”. Проте Пашинський заявляв, що познайомився з Тищенком у 2004 році на третьому турі президентських виборів, коли політик керував штабом Віктора Ющенка на 66-му виборчому окрузі.

Саме завдяки Пашинському Тищенко отримав неправомірну вигоду, обдуривши державу майже на 1 мільярд гривень при реалізації нафтопродуктів. Йдеться про гучну справу “нафтопродуктів Курченка”.

У 2014 році Україна конфіскувала майже 100 тисяч тон нафтопродуктів у структур проросійського олігарха Сергія Курченка. Активи мали перейти у власність держави – ці нафтопродукти передали для реалізації профільному держпідприємству, щоб наповнити бюджет.

Арештовані нафтопродукти передали на реалізацію до ДП “Укртранснафтопродукт” через рішення суду. Керівником держпідприємства був Володимир Гаврилов. Матеріали слідства вказують на те, що Гаврилов фактично звітував перед Сергієм Тищенком і навіть мав службовий кабінет у приміщеннях його групи компаній “Фактор”. Гаврилов у політичних і бізнесових колах більш відомий як чоловік голови Держаудитслужби Лідії Гаврилової, яка обіймала цю посаду в 2015-2019 роках. Її призначення відбулося за квотою “Народного фронту”, 12 номером від якого, до речі, до Верховної Ради зайшов і сам Пашинський. За даними джерел “Главкома” в Держаудитслужбі, у 2016 році ревізори Гаврилової провели аудит реалізації нафтопродуктів Курченка через державне підприємство “Укртранснафтопродукт”. Цілком очікувано, що тоді ніхто не помітив жодних зловживань.

Заступником директора ДП “Укртранснафтопродукт” на той час був Олександр Горбунов – колишній співробітник групи компаній “Фактор”.

Нафтопродукти, що належать Україні, були продані компанії “Укройлпродукт”, яка належала Тищенку. Для нього їхня вартість була знижена. СБУ стверджує, що знижка склала 250 млн. гривень. Але обіцяні 850 млн. гривень від “Укройлпродукту” на рахунок “Укртранснафтопродукту” не надійшли в повному обсязі. Понад 400 млн гривень покупець винен державі досі.

Гроші, які Сергій Тищенко все ж таки сплатив, осіли у банку “Фортуна Банк”, що належить самому Тищенку.

“Фортуна банк” був ліквідований у 2014 році, станом на 1.04.2014 активи банку складали 3,4 млрд грн. З них 3 млрд. грн, або майже 100% кредитного портфеля – позики юрособам. Борг перед фізособами склав понад 1 млрд грн. Для виплати боргів банк проводив діяльність, схожу на фінансову піраміду – за рахунок нових вкладень на депозити повертались попередні. В результаті банк збанкрутував та не повернув кошти вкладниками. Банк був ліквідований (втім, у суді Тищенко назвав ліквідацію банку “політичним рішенням”).

Банк безпосередньо обслуговував бізнес-структури групи компанії “Фактор”. Саме через рахунки пов’язаних з ним компаній, які були відкриті в “Фортуна банк” (ТОВ “Укройлпродукт”, ТОВ “Ітанікс Стронг”, ТОВ “Трейд Інвест Компані”, власником яких був Тищенко), й розкрадалися кошти від незаконного продажу нафтопродуктів ДП “Укрнафтотранспродукт”, які мали ним зберігатись як речові докази по справі Курченка. Встановлено, що 328,98 млн.грн. з рахунку “Укрнафтотранспродукту” було перераховано на рахунки пов’язаних з Тищенком компаній.

Частина коштів виводилась через “Фортуна банк” шляхом укладання договорів банківського вкладу з ТОВ “Укройлпродукт” на суму близько 100 млн грн, які використовувались для надання кредитів, пов’язаним з Тищенком компаніям. У подальшому банк був ліквідований, а зобов’язання по поверненню кредитів не виконано.

Тобто банк спеціально збанкротував і був ліквідований після реалізації всіх оборудок з продажем нафтопродуктів. Безумовно, відігравши головну роль у цьому процесі. Трохи згодом сам Тищенко оголосив себе банкротом.

Ексдружина Тищенка: співучасть і нерухомість за кордоном

Колишня дружина Сергія Тищенка Олена була свідком і навіть співучасником корупційного злочину, проте її у цій справі навіть не допитували.

За словами свідків, Тищенко неодноразово приїздив до Пашинського разом із колишньою дружиною. Вони нібито розмовляли про конфіскацію активів політиків часів Януковича, часто згадували активи Курченка і обговорювали необхідність створення посади для Олени Тищенко. Власне, згодом її призначили заступникомголови управління Адміністрації президента, коли в.о. АП був саме Пашинський. Також вона очолила управління МВС, яке займалося поверненням награбованого Віктором Януковичем та його оточенням.

Ще в 2015 році ЗМІ розповіли про розкішний маєток Сергія і Олени Тищенків в Англії. В автобіографії, яку Олена Тищенко подавала до Верховної Ради, було зазначено, що вона володіє компанією Copper Homes Limited з міста Дуглас на острові Мен. При цьому, згідно з українським законодавством, чиновниці було заборонено займатися бізнесом, поки вона обіймає державну посаду. Відповідно до британського реєстру, у той час компанія володіла нерухомістю в графстві Суррей за адресою Tanglewood, Ravenscroft Road, Weybridge. Ціна маєтку – близько 5 мільйонів фунтів стерлінгів.

Але наприкінці 2024 року британський маєток Тищенків був проданий у межах банкрутства відповідача арбітражними керуючими, призначеними WWRT (Worldwide restructuring of distressed debts & assets – Всесвітня реструктуризація проблемних боргів і активів). А у 2020 році WWRT отримала арешт активів Тищенків на суму 65 мільйонів фунтів стерлінгів у Високому Суді Лондона.

Окрім того, у 2015 році журналісти також повідомляли, що Тищенки володіють маєтком у Франції через фірму Sci Du Grand Chene. Це підтверджує виписка з відкритого реєстру нерухомості у Франції.

Затримання Тищенка і Пашинського

У лютому 2024 року СБУ оголосила підозру Пашинському, його бізнес-партнеру Тищенку та чотирьом їхнім спільникам. Вони підозрюються у незаконному привласненні та продажі 97 тис. тонн конфіскованих державою нафтопродуктів, які повинні були піти на потреби армії. Завдяки спеціалістам Державної аудиторської служби України було встановлено, що внаслідок цих оборудок, які здійснених у 2014-2017 роках, державному бюджету було завдано збитків на майже 1 млрд гривень.

Пашинський відкидав звинувачення.

“Слідчі СБУ та НАБУ вручили мені підозру за так зване “розкрадання” палива “Роснєфті”, яким в інтересах росіян торгував зрадник Курченко. Усе так зване “розкрадання” полягало в конфіскації цього палива та передачі його на користь ЗСУ. Звинувачення відкидаю”, – заявляв екснардеп.

За Пашинського відразу внесли заставу у 272,5 млн грн і він вийшов на волю. До речі, за даними Центру протидії корупції, під час обрання запобіжного заходу Пашинському в рамках цієї справи одним із захисників екснардепа був адвокат Андрій Федур, який раніше захищав інтереси олігарха Курченка.

А ось Тищенку вийти на волю не пощастило. У лютому минулого року, під час обрання запобіжного заходу, прокурор САП просив взяти Тищенка під варту із заставою у понад 499 млн грн. Натомість захист і сам Тищенко просили призначити цілодобовий домашній арешт або не більше 10-15 млн грн альтернативної застави. Тоді слідчий суддя відправив його у СІЗО із заставою у 363 млн грн. Згодом, під час продовження дії запобіжного заходу, цю суму зменшили на 30 млн. А в серпні 2024 року апеляція ВАКС знизила суму вдвічі, до 181 млн грн. До сьогодні Тищенко продовжував перебувати в СІЗО.

Сергій Тищенко подавав чисельні апеляції щодо зміни запобіжного заходу та намагався звільнитися з-під варти і втекти з України.

Відомо, що у нього з 2015 року є британський паспорт. Тож є всі підстави вважати, що після звільнення з СІЗО Тищенко може спробувати втекти до Великобританії, і тоді його повернення буде неможливим, адже країна, згідно законодавства, не видає своїх громадян.

Також під час засідання ВАКС стало відомо, що Тищенко протягом останніх десяти років понад 200 разів виїжджав за територію України, його діти мешкають за кордоном і навчаються в елітних закладах, про що свідчать електронні квитанції.

Співпраця з росіянином

Сергій Тищенко продовжував працювати навіть у СІЗО – свої бізнесові справи він вирішував за допомогою IP-телефонії, але скаржився, що вона не дозволяє мати понад п’ять номерів, а для “ведення справ цього замало”.

Ба більше, під час перебування за ґратами Тищенко почав співпрацювати з підсанкційним росіянином Ігорем Наумцем, який втік до рф за тиждень до початку повномасштабного вторгнення.

Наумець має російський паспорт. Він жив і керував бізнесами одночасно в Україні та росії, навіть після анексії Криму та окупації Донецької і Луганської областей. Його найвідоміший актив в Україні – холдинг “Юнігран”, який займається видобутком піску та щебеню.

Влітку 2022 року Служба безпеки України повідомила, що припинила діяльність “організації, яка займалась незаконним видобутком українських надр у промислових масштабах”. Згодом стало відомо, що йдеться саме про “Юнігран”. Правоохоронці заявили, що холдинг направляв мільйонні прибутки на фінансування повномасштабної агресії рф, а також на матеріальне забезпечення окупаційних адміністрацій в Криму та на сході України. Навесні 2023 року президент України Володимир Зеленський запровадив санкції РНБО проти самого Наумця, а також проти громадянки Великобританії Олени Калпи, яка є бенефіціарним власником “Юніграна”. Санкції зачепили ще й три кіпрські компанії, що пов’язані з холдингом (Westgrinite Holdings Limited, Smartdixi Limited і E.S. Mining Company Limited). Через санкції Наумець, Калпа та кіпрські компанії втратили право використовувати та розпоряджатися своїми активами в Україні. Тоді ж були арештовані активи «Юніграна».

Тож, про що домовилися Тищенко та росіянин Наумець. Сергій Тищенко, який тоді перебував у СІЗО, вирішив допомогти підсанкційному Наумцю врятувати активи в АТ “Коростенський карʼєр” (код ЄДРПОУ 00292422; частка “Юніграна” в АТ – 18.7568%), і навіть задіяв у цій схемі своїх родичів.

Ігор Наумець є бенефіціарним власником АТ “Коростенський карʼєр”, але не має прямого вирішального впливу. Проте зʼясувалося, що він може впливати на призначення на посади потрібних людей на підприємстві за допомогою своїх кіпрських компаній, зокрема йдеться про підсанкційну E.S.Mining Company Limited.

Журналісти опублікували документи від 4 грудня 2024 року, згідно з якими представник підконтрольної Наумцю кіпрської компанії E.S.Mining Company Limited, що перебуває під санкціями РНБО, призначає рідного брата Сергія Тищенка Анатолія Тищенка членом наглядової ради АТ “Коростенський карʼєр”.

У документах від 16 грудня 2024 року Анатолій Тищенко зазначався вже як голова наглядової ради АТ “Коростенський карʼєр”. Того дня наглядова рада звільнила директора підприємства Олександра Ярмолюка і призначила на цю посаду сина Анатолія Тищенка Всеволода Тищенка.

Таким чином, саме брат і племінник Сергія Тищенка мали допомогти олігарху-втікачу Наумцю отримати опосередкований вирішальний вплив на АТ “Коростенський карʼєр”.

Це була не перша “спільна справа” Сергія Тищенка і Ігоря Наумця на Житомирщині. У 2013 році вони разом з “регіоналом” Володимиром Пеховим були причетні до рейдерського захоплення “Коростенського щебзаводу”.

Проросійська секта та звʼязки з мером Коростеня

Сергій і Анатолій Тищенки – уродженці Коростеня. Розслідувачі зазначали, що у схемі порятунку активів Наумця був задіяний також міський голова Коростеня (Житомирщина) Володимир Москаленко, з яким брати Тищенки дружать вже багато років.

У Коростені братів Тищенків називають місцевими меценатами. Вони відкрили кілька спортивних майданчиків, памʼятник князю Малу, фонтан біля місцевої лікарні. На всіх урочистостях завжди був присутній мер Москаленко, який дякував Тищенкам за допомогу місту.

У 2021 році Коростенська міська рада нагородила Сергія та Анатолія Тищенків нагрудним знаком “За заслуги перед містом”. А за рік до цього Анатолій Тищенко отримав від мера відзнаку за успішну організацію власного бізнесу.

За словами інсайдерів, родину Тищенків і мера міста обʼєднує не лише багаторічна дружба, а й участь в проросійській організації “АллатРа”.

Восени 2023 року українські правоохоронці нейтралізували псевдорелігійну організацію «АллатРа». У Києві та інших регіонах заблокували діяльність понад 20 осередків секти. У Службі безпеки України заявили, що її учасники виправдовували збройну агресію рф та публічно просували кремлівську ідею про створення “союзу слов’янських народів” під керівництвом Москви. Окрім того, вони агітували за те, щоб російські окупанти здійснювали масовані ракетно-бомбові удари по цивільній інфраструктурі українських міст.

За даними слідства, лідери організації незаконно виїхали за кордон ще навесні 2022 року, використавши підроблені документи про зняття з військового обліку. В одній із європейських країн вони дистанційно продовжували керувати своєю організацією в Україні.

Експертиза підтвердила факти підривної діяльності секти “АллатРа”. Прокуратура заявила, що очільнику організації повідомили про підозру в держзраді, створенні злочинної організації, а також пропаганді комуністичного режиму.

Віровчення, яке поширювали очільники секти, є сумішшю псевдонаукових і псевдорелігійних фактів, художньої літератури та віри в позаземні космічні істоти.Вчення “АллатРа” стверджує, що Всесвіт хочуть знищити сили зла – архонти. За описом вони схожі на масонів, а їхній осередок знаходиться в США. Перемогти їх і врятувати цивілізацію може російський цар Номо, біографія якого дивним чином збігається з життєписом владіміра путіна.

У 2014 році мер Коростеня Володимир Москаленко пишався тим, що в місті зʼявився осередок проросійської секти: “Я пишаюся тим, що ми спільно і колективно, місто Коростень, ми із задоволенням будемо представляти «АллатРа» як колективний член, як те, що вже є у світі сьогодні. Ми на узбіччі розвитку людства стояти не будемо. Хотілося б мати стосунок до всього хорошого. Думаю, що наші люди підтримають нас. І так повинно бути”.

Але після того, як її діяльність нейтралізували правоохоронці, міський голова відхрестився від будь-яких звʼязків з “АллатРа” і заявив, що ніколи не був прихильником організації.

“Я ніколи не був, не є і не буду прихильником “АллатРи”, тому це фантазія журналістів про це. І також місто ніколи не було прихильником “АллатРи”, – сказав Москаленко.

До речі, одним із партнерів секти був холдинг “Юнігран” Наумця. Росіянин брав участь у ефірах на “АллатРа ТБ” і навіть представляв організацію на заходах “Російської спілки промисловців і підприємців” у російському калінінграді у 2015 році. На офіційний запит журналістів “Юнігран” відповіла, що компанія не має відношення до “АллатРи”, а партнерство з організацією є нібито особистою позицією Наумця.

Тобто Наумця, родину Тищенків і Москаленка повʼязують не лише кримінал і “бізнес-ідеї”, а й вчення секти, яка буквально сповідує знищення України як держави.

Всі активи Тищенко переоформив на матір

Сергій Тищенко на даний час є засновником 5 компаній, у переліку його активів дотичних до “Фактору” фірм немає. Справа в тому, що як тільки Тищенко “розібрався” з арештованими активами Курченка, то почав “зачищати” сліди та оформлювати всі фірми-фігуранти розслідування на свою матір Мотрону Тищенко. До речі, жінка раніше формально володіла 99,5% статутного фонду ліквідованого “Фортуна банку”.

За словами прокурорів, Тищенко навіть перебуваючи у СІЗО досить прискіпливо ставився до свого бізнесу. Зокрема, особисто керував рецептурою цукерок на АТ “Житомирські ласощі”, де був головою наглядової ради і фактичним власником. Але про формальних власників “Житомирських ласощів” – трохи згодом.

Варто зазначити, що “Житомирські ласощі” – не власне надбання сім’ї Тищенків. Фірма була заснована ще у 1944 році, але у 2010-му було здійснене рейдерське захоплення фабрики, у результаті якого її незаконно очолив Бойко Ігор Ярославович (громадянин рф і США), далі вона потрапила в орбіту Тищенка.

Станом на сьогодні Мотрона Тищенко володіє на 97,01% компанією ТОВ “ТІС-КОМПАНІ”, заснованою у 2020 році. Інший засновник на 2,99% – це дочка Сергія Тищенка Марія. Дана компанія є повноправним власником 8 компаній з орбіти так званої групи “Фактор” і має 99,5% корпоративних прав “Житомирських ласощів”.

Згідно аналізу інших офіційних даних щодо компанії “ТІС-КОМПАНІ”, з’ясовується цікава річ: підприємство перших два роки після створення показувало у звітності нульову дохідність, але у 2022 році (коли у власниках з’явилася матір Тищенка) цей показник склав 305 тис. грн. А у 2023 дохід компанії становив вже понад 575 млн грн.

Також вона формально володіє ПрАТ “Коростенський завод хімічного машинобудування” (“ХІММАШ”), головою наглядової ради (ну і реальним власником) якого є Сергій Тищенко. До речі, у 2019 році тоді ще нардеп Сергій Пашинський під час передвиборчої кампанії відвідав цей завод і закликав державу підтримувати “ХІММАШ”.

За даними журналістів, “ХІММАШ” активно співпрацює з закордонними підприємствами і опосередковано фінансує війну рф проти України. Крім того, підприємство регулярно виграє державні тендери на мільйони гривень (зокрема, замовлення від ПАТ “Укргазвидобування”) й активно співпрацює з закордонними фірмами сумнівної репутації.

70% експорту “ХІММАШ” здійснює до Іраку на користь двох компаній, як напряму, так і укладаючи контракти зі словацькою компанією.

Щодо іракських компаній варто зазначити наступне:

• LANAZ Company For General Trade, Industry and Asphalt Production Limited є покупцем товару. Одним з основних постачальників ТМЦ (товарно-матеріальних цінностей) для неї є компанії з рф (Volzhsky Pipe Plany Ojsc). Найбільшими країнами-постачальниками російської компанії є Німеччина, Італія та в минулому Україна, а основними експортними ринками є Кувейт, США та Узбекистан.
• LANAZ Company For Refineries and Refining Petroleum Product LTD як завод є великим нафтотрейдером через LANAZ Bitumen oil Refinery, 90% продажу складає продаж нафтопродуктів до Ірану та Туреччини.

До початку повномасштабного вторгнення вторгнення завод родини Тищенків здійснював поставки у тому числі в білорусь (в різні компанії), на російське ТОВ “Криотек” та в Словаччину на підприємство CRYOMED (схожа назва з російською компанією).

Тобто виявляється, що компанії Тищенка постачають обладнання та комплектуючі до нафтозаводів Іраку, який, у свою чергу, виробляючи паливо, забезпечує ним виробництва Ірану з виготовлення зброї проти України. Зокрема, «Шахедів», які знищують цивільних громадян нашої країни. Як країна-агресор, так і Тищенко постачають матеріали на одну і ту саму фірму в Іраці. І тут вже постає питання державної зради.

У центрі цієї історії — Ігор Кондисюк, а також його оточення, зокрема В’ячеслав Ходаковський (відомий як «Вільямс»). Вони діють через низку компаній — «Мустанг Транс», «Волинь АгроТрейд», «Волинь Агро Груп» — які формально виглядають як повноцінні учасники ринку, але фактично залишають після себе борги, суди й зламані бізнеси.

Як працює схема

Модель проста і водночас небезпечна. Підприємцям по всій Україні пропонують:

• документи від сільгоспвиробника;
• прийом агротовару «під свої фірми» для портів і переробників;
• швидкий вивід коштів;
• роботу в форматі кеш + безготівка за «вигідний відсоток».

На старті — ідеальна картинка: швидкі розрахунки, активна комунікація, створення довіри. Саме на цьому етапі партнери заходять на великі обсяги.

Але щойно суми перевищують 5–10 мільйонів гривень, починається зовсім інший сценарій:
«фінмоніторинг», «блокування рахунків», «покупці затримують оплату», нескінченні обіцянки «вирішити завтра». Через кілька тижнів — повна тиша. Гроші зникають. Зв’язок обривається.

Мільйонні борги й зниклі керівники

Станом на сьогодні лише перед однією зі сторін заборгованість становить 7,2 млн грн, яка тягнеться з квітня. Вісім місяців — жодного кроку до погашення, жодної пропозиції врегулювання. Загалом постраждало щонайменше п’ять осіб.

Комунікацію з клієнтами тривалий час вів В’ячеслав Ходаковський, який представлявся бізнес-партнером Ігоря Кондисюка. Саме він гарантував виплати та переконував у безпеці співпраці. Однак у вересні Кондисюк раптово заявив, що Ходаковський «не має до нього стосунку». Після цього сам Кондисюк фактично зник з комунікації, а Ходаковський іноді відповідає на дзвінки, визнає борг, але не називає жодних строків чи механізмів повернення коштів.

Факти, зафіксовані судами: три компанії — три вироки

Це не голослівні звинувачення. Усі ключові компанії цієї схеми вже фігурують у судових рішеннях.

Перше. «Волинь АгроТрейд» (42947718)

Компанія уклала договір на поставку 250 тонн сої на суму 4,44 млн грн, але фактично поставила лише 32,2 тонни. Претензії були проігноровані. Відзив до суду — не поданий. Суд повністю задовольнив позов і стягнув 444 885 грн штрафу та судові витрати. Це пряме підтвердження: зобов’язання беруться — і не виконуються.

Друге. «Волинь Агро Груп» (41808702)

У 2024 році компанія зобов’язана була працевлаштувати хоча б одну особу з інвалідністю. Цього не зроблено. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю нарахував 68 778,75 грн санкцій і пені. Компанія не сплатила їх добровільно і не надала жодних доказів, що намагалася виконати вимоги закону. Суд знову повністю задовольнив позов. Ігнорування соціальних обов’язків стало ще одним елементом системної зневаги до держави.

Третє. «Мустанг Транс» (37236434)

Ключова компанія схеми. Заснована у 2011 році. Статутний капітал — понад 22,5 млн грн. Директор, власник і кінцевий бенефіціар — Ігор Кондисюк.

Компанія має чинні ліцензії, бере участь у тендерах, працює з органами місцевого самоврядування, комунальними підприємствами та державними структурами. У 2023–2025 роках декларує сотні тисяч євро обороту.

І при цьому — пов’язані компанії масово зривають поставки, не повертають кошти, програють суди й просто мовчать.

Реєстри й декларації: ще один тривожний сигнал

Окремої уваги заслуговують пов’язані особи. У реєстрах фігурує зв’язок компанії з державним декларантом — Мариною Юхименко, інспектором Державної прикордонної служби. Її декларація за 2016 рік містить цифри, які не можуть не викликати запитань:

• 350 тисяч доларів США готівкою,
• понад 3,6 млн грн грошових активів,
• значні обсяги нерухомості й транспорту — при офіційному доході менше 150 тис. грн на рік.

Це класичний фінансовий дисбаланс, який прямо підпадає під критерії перевірок НАЗК і БЕБ — і він напряму пов’язаний із компаніями, задіяними в агросхемах.

Це вже не бізнес. Це — загроза державі

У сухому підсумку ми маємо:

• три компанії;
• три судові справи;
• три різні види порушень — комерційні, фінансові й соціальні;
• системне використання кешу;
• ігнорування судів і кредиторів;
• доступ до бюджетних коштів.

Це вже не питання окремих порушень. Це питання економічної безпеки України.

Я публічно звертаюся до Бюро економічної безпеки, Національної поліції, прокуратури, НАЗК: усі підстави для комплексної перевірки, відкриття кримінальних проваджень, аналізу руху коштів і арешту активів у цій справі вже є. Подальше мовчання означатиме лише одне — мовчазну згоду на існування таких схем.

І окреме звернення до бізнесу: не мовчіть. Об’єднуйтеся. Фіксуйте факти. Колективні заяви — єдиний спосіб зламати безкарність.

Бо поки одні воюють і тримають економіку, інші спокійно будують шахрайські конструкції, знаючи, що система надто довго заплющує очі.

За даними аналітиків та журналістських досліджень, митна служба на чолі із її головою Сергієм Звягінцевим та його ставлениками в регіональних митницях Іваном Керезвасом, Юрієм Герасимовим, Андрієм Колівером, Сергієм Сілюком та Дмитром Стасенко займаються не менш цинічним розкраданням державних коштів, внаслідок чого державний бюджет щомісяця недоотримує сотні мільйонів гривень.

Схема полягає в тому, що заздалегідь готуються фальшиві документи — інвойси, контракти, пакувальні листи, де дорогий товар перетворюється на сміття. Потім ряд фірм-імпортерів декларують на митниці неліквідний товар, хоча везуть зовсім інше – коштовний товар, при розмитненні якого бюджет отримав би вдесятеро більшу суму платежів.

Серед цих фірм ТОВ «Лідерск» (45888781), ТОВ «Вігріон» (45134712), ТОВ «Мейлан» (40058407), ТОВ «Інтерлюмінес» (44515738), ТОВ «Галантерея, Одяг та Дрібниці» (44009348), ТОВ «Данн» (40929000), ТОВ «Сафорт Білдінг» (44688588), ТОВ «УТК ЛЗС» (44934538), ТОВ «Гератрос» (45608697), ТОВ «Моторз Партс Україна» (44306976), ТОВ «Парус МСМ» (44659693), ТОВ «Оберіг Еко» (45444878), ТОВ «Протея-К» (45777212), ТОВ «Сінан Плюс»(45424689), ТОВ «Логіст Трейд ЮА» (45851180), ТОВ «Райдо Термінал» (44998345), ТОВ «Товарний Край»( 45216213), ТОВ «Інтероогістік Сервіс ЛТД» (43653271), ТОВ «Апдейт Продакт» (45370560), ТОВ «Комбілайн Торг» (45467701), «Фірма Геліос Плюс» (44223591), ТОВ «Оптовий Дім Кайдо» (45814180), ТОВ «Сухарь Імпорт», ТОВ «Трейдингхаус» (44673126), ТОВ «Тисяча і одна дрібничка» (43928167) та ТОВ «Міопта» (46007012).

Фури цих імпортерів заходять через Львів та Волинь, де на зміні під час оформлень перебувають службовці митного посту «Городок» Юрій Попов, Денис Литвин, Ольга Мельникова, Юрій Чорний, а їхніми кураторами «зверху» виступають керівники митниці Львівської області Іван Керезвас та Волинської митниці Дмитро Стасенко.

Далі фури йдуть на транзитну локацію, де зриваються пломби і за пару годин коштовний товар зникає, а заміть нього завантажуються той самий неліквід, який фігурує в документах. І після цього вже в Києві на митному посту «Ліски» оформлення цих вантажів здійснюється під час змін Тараса Руденка, Вадима Бригінського, Христини Остапенко під керівництвом Сергія Сілюка.

Найчастіше в схемах беруть участь такі постачальники як Sunlight Global INC, Limited Liability Company Octavi SK LTD, Sprint View Limited, Novaoil Petro Limited, Alltag und Geratetechnik AG, Nelt Impex LLC, Bonus World Trade Limited, Greenlighton Sales LTD, Kooperant Europejski Sp. z o.o., Taizhou Rida Valve CO.,LTD, Avenston General Trading L.L.C, PT. Ace Solutions International, Leonardis Limited, Wuxi Zhongmeng Sports Facilities Technology CO., LTD та BVGM GROUP Sp. z o.o.

Частина фіктивного імпорту оформлюється на митному посту «Вишневе», де над цим працюють В’ячеслав Кірієнко та Наталія Корнєєнкова. Через них проходять партії від  ТОВ «Глобінекс» (45659982), ТОВ «Вістрал Лімітед» (45248376), ТОВ «Флауер Майстер» (45812424), ТОВ «Ферум-Спец» (45194750), ТОВ «Маркет-Сіті Рітейл» (44284099), ТОВ «Сухарь Імпорт» (45828518), ТОВ «Домоманія» (32901986), ТОВ «Фантом Тех» (45409828), ТОВ «Лакомпані» (45270223), ТОВ «Муса» (45847813).

Через чернівецькі пости заходить контрабанда ТОВ «РедІас» (45017077), ТОВ «Іріс Імпорт» (45323966), ТОВ «Лайфсфера» (45448139), ТОВ «Будінг Старс» (45395339), ТОВ «ЛореяГруп» (45975732), ТОВ «Торговий ДІМ ТПС» (42754868), ТОВ «Дайрекшн» (45765961). Її оформлюють на ВМО №1, де працюють Олексій Мицак, Євген Падун, Сергій Сиротюк і Христина Харабара, що роблять це під керівництвом Юрія Герасимова. На цьому напрямку фури знов заходять як «дешеві», але виходять через Одеську область вже зовсім іншими: на «Одеса-порті» у змінах Оксани Ладиненко, Ярослава Лимара, Ольги Горецької проходять оформлення товари компаній, які у ланцюгах з’являються разом із DM Trade Inc., Lands sp. z o.o., HK JST UNITED CO., LIMITED, Beruto Trade Kft., PLANET M LLC,MINOR TRADE LIMITED, REISTAR LIMITED, JIANGMEN WEITING TRADING CO.,LTD, TOMIAMI INC, GILDING LTD, LPD TRADE LTD або польськими WSPOLPRACA WSCHODNIA Sp. z o.o., TORQUE TRADE LIMITED, Europe Goods Trading Sp. z o.o.

Потоки платежів рухаються через сумнозвісні банки, такі як  «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ», «ОТП БАНК», «МТБ БАНК», «УКРСИББАНК», «ТАСКОМБАНК», «ПРИВАТБАНК», «БАНК ВОСТОК», «КЛІРИНГОВИЙДІМ». Ці платежі постійно повторюють маршрути фур, декларацій, однакових імпортерів, валюта виводиться на контрольованих нерезидентів, які не мають ані сайтів, ані найманих працівників, а лише суто назву та банківський рахунок для «темних» справ.

Усі ці компанії, коди, люди, маршрути, митні зміни здавалися б набором випадковостей, якби не одна деталь: у всіх них вантаж у документах дешевшає рівно в той момент, коли пломби «раптом злітають», а коштовний товар разом із винагородою для митників стає вигодою у корупційних схемах.

Не дивлячись на масштаби контрабанди, правоохоронні та антикорупційні органи чомусь навіть не цікавляться цими схемами, які висвітлюються в медіа, та статками службовців митної служби та членів їх родин.

І попри те, що відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.07.2015 №684, митниця зобов’язана використовувати такі відомості як джерело інформації для орієнтувань, вносити зазначені компанії до переліку ризикових та вживати відповідних заходів контролю, цього зроблено не буде. Причина очевидна: ці компанії перебувають під прямим прикриттям посадових осіб митниці. Ніхто не стане вносити до ризиків тих, кого сам же і «кришує», адже це означало б рубати руку, яка роками годує Звягінцева, його підлеглих, а, ймовірно, й окремі надто впливові кабінети.